Нашли ошибку?

Система Orphus

Трипільська культура в дослідженнях українських науковців

Вибиванцева А. В. студентка 1 курс ГМФ
Герасименко М.В. ст. викл.

Трипільська культура є найунікальнішою культурою світу. Її відкриття наприкінці 19 ст. археологом Вікентієм Хвойкою відразу викликало жвавий інтерес у наукових та культурних колах. Уже до 1917 р. археологам удалося виявити й у певній мірі дослідити 1200 поселень трипільського періоду. Можна стверджувати, що до цього часу сформувалася ціла школа дослідників Трипілля, яку представляли такі фахівці, як М.Біляшівський, С.Гамченко, М.Якимович, брати Данило і Вадим Щербаківські.

Завдяки діяльності названих науковців у пореволюційні роки при Українській академії наук був створений Всеукраїнський археологічний комітет. У його складі окремо діяла Трипільська комісія. Під керівництвом цієї комісії функціонували археологічні студії та проводилися розкопки пам’яток “епохи мальованої кераміки”. Підсумком їхньої роботи стало видання книги “Трипільська культура на Україні”: у 1926 р. - першого тому, а в 1940 р. (після закриття комітету) - другого тому.

У сталінські часи дослідження минулого на теренах України майже припинилися. Лише вчені української еміграції продовжували проводити наукові пошуки щодо витоків вітчизняної історії та культури. Саме в еміграції Олег Кандиба (Ольжич) перший подав ясні типологічні ряди форм і орнаментів, що дало можливість знайти елементи контакту з українською мальованою керамікою часів Трипілля й укласти в головних рисах її класифікацію.

Після смерті Сталіна, радянська влада також не стимулювала дослідження української минувшини і вони проводилися виключно на ентузіазмі небайдужих до вітчизняної історії науковців. Тільки з 80-х років дослідницькі заклади стали організовувати спеціальні експедиції з вивчення Трипільської культури. Більшість із них діяли на спонсорські кошти.

Не дивлячись на те, що в сучасних умовах розбудови незалежної держави інтерес до вітчизняної спадщини значно виріс, її дослідження, як і раніше, майже не фінансуються державою.

Результати досліджень Трипільської культури завжди були предметом “публіцистичних боїв” та полеміки. Найбільш гострою дискусійною проблемою сьогодні є проблема етнічного походження трипільців. У поглядах на неї одні учені відстоюють автохтонне походження трипільської культури, інші, виходячи з канонів офіційної радянської історіографії, - міграційне.

Прибічники міграційної позиції (П.Толочко, М.Попович, В.Горський) стверджують, що творцями і носіями трипільської давнини були семітські племена, які перекочували в доісторичні часи на землі сучасної України1. Деякі науковці з цього табору називають трипільців навіть вірменоїдами2. Формування власне українського етносу академік П.Толочко датує лише шостим сторіччям нашої ери.

За автохтонність трипільців виступають більшість українських учених. Навіть сам першовідкривач Трипільської культури В.Хвойка, вивчаючи пам'ятки від кам'яного віку і до часів Русі, визнавав, що населення на Середньому Подніпров'ї було автохтонним і незмінним. Він стверджував, що місцева культура, витворяється “поступовим рухом і зберігає між окремими її моментами, живий і безпосередній зв'язок”3.

Наукові пошуки провідного українського археолога В.Даниленка цілком ствердили спостереження В.Хвойки. Вони показали, що трипільські племена справді були основою тривалого розвитку хліборобо-скотарських племен Середньої і Східної Європи, який завершився з виникненням слов'янства. У своїх фундаментальних монографіях “Неоліт України” та “Енеоліт України” на ґрунті вивчення пам'яток нашого краю та сусідніх територій він довів, що в основі Трипілля лежить місцевий, тобто буго-дніпровський неоліт Північно-Західного Причорномор’я. Хліборобство почало розвиватися ще в неоліті. Риси неоліту зберігаються в знаряддях раннього Трипілля. Керамічні вироби мають впливи нижньо-дунайської культури на півдні, на сході зближуються з керешською, на північному заході – із дунайською культурою лінійнострічкової кераміки.
Археолог О.Кандиба ще в 1928 році провів розкопки в печері Вертеба на Тернопіллі, де виявив поховання, сліди вогнища, кістки людей, тварин, риб, кістяні шила й уламки кераміки трипільців-хліборобів. Директор Археологічного музею у Львові, провідний археолог у Західній Україні та в еміграції Ярослав Пастернак у “Археології України” писав, що виявлені Кандибою антропологічні матеріали “опрокидають колишні теорії В.Городцова і В.Щербаківського про короткоголовість трипільських племен і сперте на цьому мильне твердження про їхній прихід в Україну з Ірану через Малу Азію”.

Улітку 2002 року археолог Іван Черняков проводив археологічні дослідження на півдні України. У Поповій Могилі він виявив вісімнадцять поховань пізньотрипільського часу. Усі кістяки належати до того ж європейського типу, які зафіксовані й у ранньому Трипіллі.  Про те, що трипільці мали абсолютно європеїдний вигляд, з прямими носами й абсолютно європейські риси обличчя, заявив й академік Герасимов, досліджуючи черепи трипільців.

Між типами сучасних українців і їх викопних предків немає помітних відмінностей. Це означає, що в процесі етногенезу нашого народу чужорідні етнічні групи участі не брали. Це у своїх дослідженнях довів сучасний російський антрополог В.Алексєєв.

Історики українського зарубіжжя вважають прадавніх хліборобів-оріїв Трипільської культури не просто протослов’янами, а праукраїнцями (С.Сегеда, В.Щербаківський, О.Кандиба, Я.Пастернак, П.Курінний). Деякі вчені, серед яких М.Брайчевський, В.Даниленко, Б.Рибаков, культуролог О.Братко-Кутинський, письменник С.Плачинда, мистецтвознавець В.Василенко, вважають Трипільську культуру, рідну слов’янській, праукраїнською. Відомий лінгвіст Б.Горнунг доводить, що трипільці є мовними предками протослов’ян.

Трипільська культура є для нас, українців, дійсно гордістю і святинею. Звідтіль усі наші світоглядні і господарські початки. Відомий археолог і антрополог, професор Українського Вільного університету в Празі, Вадим Щербаківський, у праці “Етнографічний тип українця” дав цій культурі прадавніх хліборобів таку оцінку: “Наші трипільці мусять нарешті одержати по заслугах те чого вони варті. Вони створили тут, в Україні, першу тривалу хліборобську осілість, громадянство малоазійсько-еламського типу, матріархального устрою і магічного світогляду. Вони, власне, склали весь фольклор, який маємо, усі народні обряди, вірування та інше, майже всю усну словесну творчість”.

Ще далі в наукових роздумах стосовно значення трипільської культури пішли М.Вінграновський, М.Відейко, Ю.Шилов. Вони схильні розглядати хліборобів-оріїв Трипілля як пращурів усіх європейських народів, а саму культурну спільноту, як першу у світі цивілізацію, що обумовила розвиток інших4. Підставою для таких позицій є нові дані радіологічного аналізу, які датують появу трипільців на території нашої країни сім з половиною тисяч років тому (семітські групи народів з’являються лише в третьому тисячолітті до нашої ери), котрі вже в цей час мали одомашнених коней, першими винайшли колесо, будували двоповерхові будівлі, влаштовували міста-держави.

Зрозуміло, що деякі висновки вітчизняних науковців щодо Трипільської культури вимагають всебічного обговорення та уточнень. Вимагає подальших більш масштабних досліджень і сама історія Трипільської цивілізації. Адже історична спадщина нашого народу є безумовно великою. Вона може стати об’єднавчою ідеєю для всього населення України та формувати справжню національну гордість у кожного із нас за свою історичну Батьківщину.

1. Український гуманітарний огляд // Критика. - вип.8. - 2002. - С. 137.

2. Крижанівський М. Трипільський світ // Українська культура. - 2003. - №11-12. - С. 27.

3. Мицик В. Хто заснував Трипільську культуру // Українська культура. - 2002. - №2. - С. 32.

4. Шилов Ю. Праслов’янська Аратта // Трипілля (культурологічний вісник). - 2003. - №4. - С. 25.

Так же рекомендуем посмотреть:

© 2007 Hydrotechnics.ru.
Использование материалов разрешается при обязательной установке
активной гиперссылки на сайт Hydrotechnics.ru рядом с опубликованным материалом.

Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика